СТАН ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ У ЖІНОК З БЕСПЛІДДЯМ ПРИ ПОВТОРНОМУ ЗАСТОСУВАННІ ПРОТОКОЛУ ЕКСТРАКОРПОРАЛЬНОГО ЗАПЛІДНЕННЯ.
Частота безплідних шлюбів коливається в широких межах і не має тенденції до зниження у всіх країнах світу. Так, за різними даними, поширеність безпліддя в європейських країнах приблизно 14%, за даними Міністерства охорони здоров’я України рівень безпліддя досягає 20%, тобто кожна п’ята з 15 мільйонів пар в Україні не можуть завагітніти природним шляхом, а ефективність лікування даної патології представляється явно недостатньою.
Тривале безрезультатне лікування безпліддя, супроводжується гамою психоемоційних реакцій – від невротичних до важких депресивних розладів. Порушуються партнерські і сімейні відносини, що призводять до особистісних і сімейних криз. Таким чином, безпліддя набуває не тільки медичного, психологічного, але й соціального значення.
За визначенням ВООЗ, шлюб вважається безплідним, якщо вагітність не настає протягом одного року активного статевого життя без використання контрацепції. Слід враховувати, що безплідний шлюб може бути обумовлений як чоловічим, так і жіночим фактором. Серед різноманіття форм жіночого безпліддя особливу групу представляють пацієнтки з так званим безпліддям «неясної етіології». За даними, наведеними в різних джерелах, кількість жінок з таким діагнозом коливається від 4 до 40% від загальної кількості інфертильних. Діагноз «невстановлене» ( «психогенне», «ідіопатичне») безпліддя ставиться в тому випадку, якщо пацієнтка і її постійний партнер пройшли певне медичне обстеження на предмет виявлення біологічних причин порушення репродуктивної функції і результати цього обстеження говорять про біологічну фертильність пари.
Неможливість народження дитини – одна з найбільш важких хронічних психологічно-травмуючих, емоційно важких ситуацій в сім’ї. Таке явище як материнство необхідно розглядати не тільки з фізіологічної, а й психологічної та соціальної сторін. Материнство є унікальною ситуацією розвитку особистості жінки, необхідної для її самореалізації, що забезпечує виконання найважливіших соціальних ролей і становлення ідентичності жінки в цілому. Засвоєні протягом життя цінності і специфічні рольові приписи обумовлюють психологічно-травмуюче сприйняття жінкою безпліддя, переживання фрустрації, особливе її ставлення до світу і своєї особистості.
В даний час ефективним методом вирішення проблеми безпліддя вважається використання допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ), зокрема, методу екстракорпорального запліднення (ЕКЗ), однак ефективність даної методики, ледь наближається до 28 %. Переживання безпліддя саме по собі викликає складні психологічні стани, а використання ДРТ супроводжується додатковими специфічними переживаннями, пов’язаними з процесом лікування. За даними державних статистичних звітів в Україні у 2016 році було зареєстровано 38998 випадків жіночого безпліддя (77,67% серед усіх випадків жіночого і чоловічого безпліддя) і 11210 випадків чоловічого безпліддя (відповідно у структурі – 22,32%). Характеризуючи вік пацієнток слід зазначити, що серед розпочатих циклів вікова група 30-34 роки за останній рік склала найбільший відсоток (31,16%), далі йде вікова група 35-39 років (27,81%), старші 40 років (17,94%). Пацієнтки віком 25-29 років складають 16,09%, менше 25 років – 2,50%.
У 2015 році було розпочато 18871 лікувальних циклів (екстракорпорального запліднення). За офіційними даними «Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України» за період 2016 року народилось живими після розпочатих лікувальних циклів за допомогою допоміжних репродуктивних технологій 7582 немовлят, з них у терміні 22-27 тижнів – 130, у терміні 28 тижнів і більше – 7452.
Проблема безпліддя у тому числі психогенного набуває все більш актуального значення в сучасному суспільстві. Пропоную розглянути соціально-психологічні патерни, які можуть виступати в ролі психогенних факторів, що впливають на інфертильність. У процесі дослідження встановлено, що в жінок, які страждають на безпліддя, є особистісно-психологічні особливості міжособистісних сімейних відносин, які можуть виступати в якості імовірнісних патогенетичних факторів. Акцентовано увагу на тому, що їх слід враховувати при проведенні профілактичних заходів і комплексного лікування безпліддя.
Психологічні аспекти порушення репродуктивного здоров’я мають свою специфіку, яка істотно відрізняється від співвідношень психічних і соматичних систем людини, які сформульовані в загальній психосоматиці і загальній психології.
Досліджуючи і тестуючи психологічні особливості жінок, з безпліддям нам вдалося визначити, що ці жінки, мають не лише підвищений рівень тривоги, а також мають порушення статеворольової ідентифікації, характеризуються емоційною незрілістю, мають порушення материнської сфери, що виявляє різні форми психологічної неготовності до материнства. У переважної більшості пацієнтів, виявляється порушення мотиваційної готовності до материнства, що є найважливішою складовою психологічної готовності до материнства і забезпечує формування домінанти материнства, встановлення діадичних відносин і подальшу сепарацію в діаді «мати-дитина».
Під домінантою материнства, маємо на увазі об’єднання родової домінанти, лактаційної домінанти і поки ще недостатньо певної з психофізіологічної боку домінанти, що забезпечує зв’язок матері з дитиною після закінчення лактації. Психологічна складова останньої позначається як внутрішня батьківська позиція, що означає прихильність матері до дитини та її спрямованості на турботу про неї і її виховання. Вивчення і систематизація цих «субдомінант» на сьогоднішній день в стадії становлення, проте, розвиток цього напрямку в Україні є надзвичайно перспективним для розуміння сучасних проблем, які виникають в реалізації репродуктивної функції (використання репродуктивних технологій, використання донорських яйцеклітин, сурогатного материнства, усиновлення і т. д.).
У наявних в цій області дослідженнях показано, що психологічним фактором, що провокує і збільшує порушення репродуктивного здоров’я, є конфлікт в материнській сфері жінки, що виражається в бажанні стати матір’ю і неготовністю до прийняття материнської ролі. Подібна неготовність пов’язана з особистісними особливостями, негативним досвідом взаємодії з власною матір’ю, психологічними моментами в ранньому розвитку особистості і статеворольовій ідентичності, сімейною історією і ланцюжком інших психологічних причин. В наслідок чого цей внутрішній конфлікт створює ситуацію гострої напруженості, яку жінка не може вирішити самостійно, що призводить до появи соматизацій, що виявляються в порушенні репродуктивної функції. На фізіологічному рівні тривалий стрес накладає відбиток на діяльність всіх органів і систем, в тому числі відбуваються зміни в яєчниках, маткових трубах і в шийці матки, слабшає імунітет. Постійний стрес зачіпає і вищі центри мозку, що провокує гормональні зрушення, які можуть знижувати вірогідність зачаття.
Сьогодні ми представляємо нову наукову течію в Україні «репродуктивна психологія, репродуктивна психосоматика». Це молодий напрям для України, це запит з боку сучасної науки на визначення ролі психічного компонента в етіології порушень репродуктивної функції у жінок і чоловіків, і розробку діагностичних методик, прийомів практичної роботи психолога в цій області. Взаємозв’язок соматики і психіки об’єднаний в психосоматичному підході, психіки і фізіології нервової системи – в психофізіологічному підході, психіки і тілесності – в психології тілесності. На жаль, до сих пір немає підходів, за допомогою яких можна було розглянути об’єднання всіх механізмів для реалізації однієї з основних програм життєдіяльності, для забезпечення якої необхідно поєднання всіх психічних механізмів (когнітивних, емоційних, мотиваційних, ціннісно-смислових), фізіологічних (які включають фізіологічні компоненти, нейрогуморальні, соматичні) і поведінкових (тілесний рівень). Саме такою і є одне із завдань життєдіяльності – репродуктивна функція. Народити дитину і виховати її, це не тільки зачати і виносити, а й здатність перебудувати своє життя для вирощування і виховання дитини. Таким чином, конкретизуючи ідеї П.К.Анохіна, О.О.Ухтомського, В.С.Мерліна для аналізу репродуктивної функції, можна вивести, що всі системи суб’єкта ієрархічно організовані для реалізації певної функції життєдіяльності, яка в даний момент є провідною. В даному випадку це репродуктивна функція, в реалізації якої задіяні всі етапи психіки людини як єдиної системи.
Для характеристики потреб репродуктивної сфери, пропонуємо скористатися класифікацією потреб, яку ввів І.П.Павлов. Він розділяє всі потреби на дві основні групи: індивідуальні (спрямовані на збереження індивіда) і видові (спрямовані на збереження виду). З цього випливає, що потреба в розмноженні, є видовою і це потреба вітальна (життєво необхідна) для виду, а не для індивіда. Індивідуальна потреба у відтворенні можлива у людини на основі усвідомлення. Оскільки народження дітей є соціально-обумовленим завданням, то протиріччя між необхідністю виконання цього завдання і неготовністю до цього зазвичай не усвідомлюється і проявляється у формі різних захисних механізмів, в тому числі і соматичних. Виходить, що для здійснення репродуктивної функції необхідне виконання двох самостійних один від одного на мотиваційному і поведінковому рівні видів активності: батьківської і статевої.
Статева поведінка реалізується в задоволенні статевої потреби, яка на суб’єктивному рівні переживається як індивідуальна і має вроджене забезпечення у вигляді потреби в статевому задоволенні, а батьківська поведінка, реалізує видові потреби і майже не має вроджених механізмів даної потреби, і практично повністю формується в процесі дорослішання, тобто на протязі життя. Підтвердженням цьому є, численні девіації і порушення батьківської поведінки від повної відсутності материнської компетентності до спотворення материнських почуттів і відчуження від дитини.
